У Вінниці 16-го квітня 1958 року за ініціативи керівника Південно – Західної Залізниці СРСР Петра Кривоноса було створено футбольну команду майстрів “Локомотив”. Головним тренером став Констянтин Васильович Щегоцький (на фото). Через півроку він пішов з команди і новим керманичем призначили Віктора Степановича Жиліна, який і привів команду до гучних успіхів.

За свою історію і команда майстрів, і самі гравці дуже яскраво проявляли себе на протязі багатьох років. Вінниця, як – то кажуть, дуже тривалий час «жила футболом», - і не тільки вболівальники і фанати.

Ми даємо спогади деяких найяскравіших футбольних майстрів команди про пам’ятні досягнення тих років. Можливо це дасть додатковий імпульс/поштовх на відродження у Вінниці cуперкоманди.

Одразу згадаємо Валентина Трояновского, згодом гравця київського "Динамо" і збірної СРСР (у зв'язці у нападі зі знаним Валерієм Лобановським). «Валет» (Трояновський) був «гравцем від Бога». На воротарів нам теж повезло. Усі вони - Ковилін, Шевченко, Востров, були рівноцінними. І у кожного свої особливості. Ковилін мав дуже швидкісну реакцію і відмінну стрибучість, він відразу сподобався уболівальникам Вінниці. Потім прийшов Юрій Шевченко - елегантний футболіст, високий, стрункий, - перехоплював практично всі «високі» м’ячі. Пізніше був Антон Востров, який відразу довів, що і він теж надійний воротар. І в команді були справжні гвардійці оборони Юн-Чен-Ян, Євген Котельников, Віталій Кохановський. Захищенність тилу автоматично спонукало півзахисників і нападників діяти на всі 100 %. І, зазвичай, так і було практично в кожному матчі. Всі вболівальники очікували футбольного «дива». І «дива» були!

 Михайло Петров. Наразі він у Вінниці єдиний футболіст 1-го складу "Локомотиву". Грав у 1958-1967 рр.. Майстер спорту. Заслужений тренер України. Нині очільник організації дитячо-юнацького футболу в мережі обласного спортуправління Міносвіти, спорту  і науки України.

- Пам'ятною була гра на початку 60-х років з сильною бразильською командою "Мадурейра", яка у своєму турне по Європі усіх обіграла, а ми її перемогли з рахунком 4 : 2. І друга пам'ятна подія - це, коли ми завоювали у 1959 році путівку до класу "А" (колишня назва найелітнішої вищої ліги СРСР - авт.). Проте замість нас по рішенню вищих правлячих кіл СРСР туди включили "Авангард" (Харків). І третя дуже пам'ятна подія, коли в 1964 році ми стали чемпіонами України - усім присвоїли звання майстрів спорту.

Наш "Локомотив" тих років міг і обігрував найвідоміші команди. Перемагали і одеський "Чорноморець", і вільнюський "Жальгіріс", і мінський "Спартак". Склад команди і організація гри у нас тоді були такими, що цілком могли грати і у вищій елітній лізі (клас «А»). Тому народ нас любив. Стадіон заповнювався по максимуму.

Як народ у Вінниці і наразі любить футбол, - місто заслуговує дуже хорошої команди, відродження "Ниви". І нічого страшного навіть і в Прем'єр – лізі немає.

Євген Котельников. Захисник 1-го складу команди, тривалий час грав у Вінниці. Наразі живе у Києві.  Довгі роки працював у Федерації футболу України, - координував юнацький футбол країни.

- Ми тоді грали не за гроші чи щось матеріальне, хоча і не відмовлялися, коли нам давали в якості подяки/нагороди за справні виступи. Грали у першу чергу для вболівальників, заради їх схвальних оплесків. Пам’ятаю, як Балакін, Снитко, Крощенко та інші дуже хотіли отримувати за свої дії на полі підтримку глядачів і вкрай хвилювалися, щоб не зіграти неналежним чином. Трибуни були заповнені, і була справжня повна єдність футболістів нашої команди з  вболівальниками Вінниці і області.

Паша Касанов. Майстер спорту, атакуючий півзахисник команди 70 - 80 років, рекордсмен "Ниви" по забитих голах (142) і по кількості проведених матчів (513); лідер команди, стрижневий футболіст, диспетчер гри.

Найяскравіше, що запам'яталося, - це кубкові ігри. Мене дуже вразила підтримка команди вінницькими глядачами. Тоді влаштовувалися «хвилі уболівальників», факельні ходи. І ще найяскравіше - стадіон був повний вже за годину (!) до матчу. «Нива» була дуже потужною і кубкові ігри підтверджували це. Колектив був згуртований, ми спроможні були обіграти і сильну команду вищої ліги СРСР. У нас грали справді, «зірки», зокрема, Вадим Тищенко, який в подальшому став олімпійським чемпіоном. Мене теж запрошували пограти у вищій лізі, зокрема, у дніпропетровський «Дніпро», але я не погодився і лишився у «Ниві».

Анатолій Веретинський. Майстер спорту. Напівзахисник, майстер спорту. Грав у Вінниці в 1972-1973 рр.  та  1974-1976 рр. Виступав і у московській команді «Локомотив» вищої ліги. Гравець збірної молодіжної СРСР. Наразі живе у Вінниці. Анатолій, навчаючись ще у школі (№ 7) грав вже у вінницькій команді майстрів.

- Згадую дуже якісні тренування юних футболістів. Добре пам’ятаю плідну роботу моїх тренерів Віталія Кохановського, Констянтина Нікітіна, Анатолія Воєводкіна. І я їм за це вдячний. Завдяки високому рівню підготовки вдалося пограти у вищій лізі проти кращих футболістів Союзу. Пам’ятаю також виступи за молодіжну збірну СРСР разом з Михайлом Прозоровським (наразі – виконавчий директор федерації футболу Вінниччини – авт.). Дуже хочеться, щоб у Вінниці відновився «великий» футбол.

Сергій Руденко. Майстер спорту, захисник команди 70 – 90 рр. Наразі головний тренер ФК Вінниця».

- Для мене усі 16 років виступів за «Ниву» з 1976-го по 1992 рік за "Ниву" – пам’ятні, кожен матч - подія. Ми грали в якісний, хороший футбол. "Динамівці" Києва дивувалися майстерності наших футболістів. Не випадково гравці «Ниви», зокрема, Рац, Паламар, Вишнєвський, Леха грали в подальшому в командах вищої ліги. Мене теж запрошували в дніпропетровський "Дніпро", але я не пішов.

Ярослав Заяц, атакуючий (!) захисник «Ниви» 80 - 90 рр. Нині працює тренером з футболу юнацької команди у Стрижавці.

- Ми досягали високих результатів, "задніх ніколи не пасли". Команда, "упіймала" свою гру і уболівальники нас активно підтримували. Тоді, в 1984 - 1985 роках, "Нива" була "зоряною" командою.

Очікую, щоб у Вінниці знов заграла професійна команда і пробилася в найближчому майбутньому в Прем'єр - лігу. Ми усі скучили за справжнім футболом. І хочеться, щоб на матчах було багато глядачів.

Сергій Шевченко. Майстер спорту. Забивний нападник «Ниви»  1980-1987 рр. Наразі живе у Дніпропетровську; працює тренером юнаків. 

- Добре пам’ятаю плідну роботу головного тренера Юхима Григоровича Школьнікова. А також гру товаришів по команді. Зокрема, нашого капітана Пашу Касанова, Івана Паламара, Олександра  Бобарико, Миколу Загоруйко.

Найяскравіший епізод моїх виступів за «Ниву» - це переможна гра в матчі на Кубок СРСР в 1984 році проти команди вищої ліги СКА (Ростов-на-Дону). Гості перед зустріччю з нами в чемпіонаті вищої ліги Союзу обіграли знаменитий московський "Спартак" та ще і з нищівним рахунком 6 : 0. На трибунах у Вінниці зібралося 30 тисяч глядачів, - більше ніж за проектом (25 тис.- авт.), і ми перемогли - 2:1. Згадується фантастична факельна хода вболівальників по центру Вінниці. Нас, гравців "Ниви", несли на руках. Це був справді святковий день!

Автор: Володимир Шафір