На початку 90-х років минулого сторіччя у Вінниці побудували міський шаховий клуб, на базі якої відкрили шахово-шашкову МДЮСШ № 6. Цей був період становлення «королівської гри» у нашому регіоні. Однією із головних рушійних сил у цьому процесі був колишній президент міської та обласної шахових федерацій Cергій Кормановський. Нині Сергій Іванович – почесний президент  федерації шахів Вінниччини.
– До 1995 року міська шахова федерація не була офіційно зареєстрована. Проведенням всіх шахових заходів у Вінниці опікувався юнацький тренер Валентин Чекай, а головою шахової федерації області був Едуард Семенніков. Шахова громадськість вимагала змін і нових підходів у роботі! Провели масове зібрання шахістів міста, на якому головою обрали мене.
Довелося все починати практично «з нуля». Тоді у міській шаховій федерації я все робив практично один, без команди. Директором шахового клубу і водночас МДЮСШ № 6 був Едуард Умнов, але він не особо переймався втіленням у життя нових проектів та ідей. Все йшло «по старинці», як у радянські часи.  Турнірів було обмаль: 7-10 на рік. Система проведення чемпіонатів області постійно змінювалася: то «швейцарка», то колова. У них приймало участь не більше 25-30 гравців, – каже Сергій Кормановський.     
– Сергію Івановичу, безумовно, були й «світлі плями»?
– Авжеж. Наприкінці 1995 року Едуард Умнов  за підтримки міського спорткомітету і міської шахової федерації спромігся організувати у Вінниці сильний турнір – півфінал чемпіонату України серед юнаків до 18 років. На ньому грали майбутні елітні гросмейстери, члени збірної країни і переможці Всесвітньої олімпіади. Зокрема, Руслан Пономарьов, Павло Ельянов, Олександр  Моїсеєнко, Сергій Федорчук та ін. Приїздили на чемпіонат знамениті тренери (приміром, Юрій Коц) й відомі міжнародні арбітри (Римма Антонова, Олег Товчига).    
- Чим Ви зайнялися на новій громадській посаді в першу чергу?
– Легалізував міську та обласну шахові федерацію, тобто оформив їх юридично. Забігаючи наперед, на початку 2000-х років зайнявся й легалізацією обласної федерації із заочних шахів.  
В середині 90-х тільки почали обраховувати всеукраїнські рейтинги. Спочатку коефіцієнти місцевих гравців я рахував вручну і передав дані до столиці! Згодом все це почали робити відповідальні особи в Києві. В 1995 році на Вінниччині було не більше десятка діючих кандидатів у майстри спорту (переважно представники старої гвардії – з Вінниці і Могилева-Подільського)  і жодного майстра спорту.
Тому ми шукали нові підходи, аби зробити шахове життя більш динамічним і цікавим. Запозичували ідеї інших регіонів. Зокрема, започаткували багатоетапні турніри зі швидких шахів, які користуються популярністю і сьогодні. На початку 2000-х років організували перший чемпіонат ФШВ (Федерації шахів Вінниці). В 1996 році Вінниці провели популярний Всеукраїнський турнір серед школярів «Біла тура».    
 – Із призовим фондом було все гаразд?  
– Нагадую, 90-і роки були дуже суворі. Приміщення майже не опалювалося. Регулярно були віяльні відключення електроенергії. Доводилося зі свічами чекати, коли запалять світло! Отже, це був справжній екстрим.
Коштів не було ані на що. В 1996 році ми вперше провели Всеукраїнський турнір «Поділля». Розіслали запрошення у інші регіони, але прибуло дуже мало гостей (здається, три). Плюс трохи заявилося місцевих шахістів. Спонсорських призів – жодних, нагороди виключно за рахунок внесків учасників. Через це у  мене навіть виник конфлікт із Едуардом Умновим, який не перебачив нагород гравців. Тому, щоб не «вдарити у багнюку обличчям», мені довелося виносити із дому деякі нові речі, щоб нагородити призерів. Наприклад, кавомолку.  
– Яке місто задавало тон у обласних шахах в середині 90-х років?
– Могилів-Подільський. Він був неофіційною столицею шахів на Вінниччині. З тієї школи вийшли два наших провідних організатори нинішнього часу – президент Вінницької міської шахової федерації Микола Боднар і президент федерації шахів Могилів-Подільщини Андрій Горобець. Обидва вони –  багаторазові чемпіони області.
– Розкажіть про співпрацю із керівництвом МДЮСШ № 6.  
– В 90-х роках у МДЮСШ № 6 на перших ролях були шашки. Це було пов’язано із першим директором нашої спортшколи Костянтином Балтажи, який був саме шашкістом. Не дивно, що тренерів із шашок було вдвічі більше, ніж шахових. А  «королівській» грі навчали лише три тренери: досвідчені Валентин Чекай і Едуард Семенніков, а також молодий кандидат у майстри спорту Олександр Дегтяр.     
Більш масовій шаховій громадськості було не по душі, що її вид спорту перебуває «на задвірках». Водночас виникло занепокоєння є тим, що тодішній директор Едуард Умнов почав здавати приміщення клубу під офіси. Серед іншого, віддав кінотеатру «Ультра» найбільший змагальний зал. В 1997 році зібралася шахова спільнота Вінниці і висловила низку критичних зауважень на адресу Едуарда Умнова. В тому числі – й щодо підсилення  тренерської роботи у школі. Ми запропонували запросити із Могилева-Подільського молодого тренера Миколу Боднара, який мав вищу спеціалізовану освіту. Директор пішов нам назустріч. Із того часу Микола Боднар почав допомагати мені покращувати шахове життя Вінниці. Також у нашу організаторську команду влився Станіслав Дорофєєв, нині суддя національної категорії із шахів.   
– Коли Ви очолили обласну федерацію шахів?
– В 2006 році. Перед цим «президентську булаву» у міській федерації передав Миколі Боднару. В сумі я керував міською і обласною федераціями 15 років. І добровільно склав свої повноваження в 2010 році.
За цей було зроблено чимало. Приміром, в 2007 році ми провели масовий Всеукраїнський турнір, присвячений чемпіону світу Олександру Альохіну. На ньому встановили тодішній рекорд масовості – до Вінниці приїхали понад 70 шахістів. Ми їх пригощали, друкували і роздавали методичні матеріали. Гостям  все сподобалося. На досвіді проведення цього змагання ми вчилися і намагалися проводити турніри ще краще. Недарма в тому ж 2007 році на хорошому рівні у Вінниці був проведений чемпіонат Україні серед  юнаків та дівчат.
– Що можна сказати про період головування у обласній федерації Миколи Боднара?
– Коли він переїхав до Вінниці, це був великий здобуток, який ми повною мірою оцінили згодом. Пан Боднар – дуже енергійна людина, яка має багато ідей. Він багато їздив на змагання, переймав досвід і все це втілював у нашому місті. І навіть намагався зробити краще! За сприяння Миколи Миколайовича шахове життя у Вінниці завирувало! Це вже не порівняти із тим, що було на початку 90-х років. Особливо це стало помітно тоді, коли Микола Боднар очолив шахову школу. Там з’явилося багато талановитих юних шахістів, які активно залучалися на міські і обласні  змагання. Раніше діти і дорослі завжди грали окремо, на різних турнірах. Нині ж юних шахістів Вінниці кидають у бій проти чоловіків – як тих, що не вміють плавати, у воду. І вони випливають!
Нагадаю, що Микола Боднар – заслужений тренер України, міжнародний майстер, суддя національної категорії та ФІДЕ. Він виховав багато гросмейстерів і майстрів: Сергія Федорчука, Іллю Нижника, Юлію Швайгер, Віктора Матвіїшина …  – А нинішній очільник обласних шахів – це крок у майбутнє?
– Призначення на посаду голови обласної федерації Аркадія Найдіча наприкінці 2018 року стало для мене великим сюрпризом. Але цю подію, безумовно, оцінюю позитивно. І не тому, що Аркадій Михайлович – один із видатних гросмейстерів  світу. А в першу чергу тому, що він висловив багато ідей, які збирається реалізовувати на чолі вінницьких шахів. І його справи не розходяться зі словами! Ми чекаємо проведення у Вінниці першого аматорського чемпіонату України, наймасовішого міжнародного юнацького фестивалю, клубного чемпіонату  країни. Все ці змагання започаткував Аркадій Найдіч.
– Які маєте досягнення в шахах, як гравець?
– Я є кандидатом у майстри спорту з шахів, суддя національної категорії з шахів. У молоді роки був призером міських та обласних змагань,  спортивних товариств «Спартак», «Буревісник», виступав на всеукраїнських профспілкових чемпіонатах за збірну Вінниччини. Кілька разів грав за збірну нашої області за листуванням, був медалістом командних змагань.
 – Шахи це для вас – це громадська робота. А якою була основна?
– Працював на 45-му заводі робочим. Потім навчався у Вінницькому політехнічному інституті (тепер ВНТУ). Там залишився – викладав 31 рік. Потім ще 5 років викладав у Вінницькому національному аграрному університеті. Я – кандидат технічних наук, доцент.
 – Зараз Ви на пенсії, ніде офіційно не працюєте?
– Вірно. Мешкаю в селі за містом. Входжу в склад президії обласної шахової федерації. Коли запрошують посудити шахові змагання у Вінниці, приїжджаю.