33-річний шахіст Аркадій Найдіч – елітний гросмейстер, на рахунку якого є «скальпи» чемпіонів світу. Він народився в Латвії, є громадянином Німеччини, виступає за збірну Азербайджану і найсильніший німецький клуб. Молода дружина Аркадія, яка родом із Вінниці, гросмейстер Юлія Швайгер, грає за збірну Ізраїлю і продовжує вчитися в країні Обітованій. Крім того, гросмейстер входить до керівних органів Всесвітньої шахової федерації (ФІДЕ) і шахового Європейського союзу.
Восени 2018 року пан Найдіч був обраний президентом Вінницької обласної шахової федерації. А в цьому році Аркадій взявся організовувати в місті над Бугом низку масштабних проектів. У тому числі юнацький міжнародний фестиваль, який має стати рекордним в Україні за масовістю.
– Аркадію, з 3 по 7 липня цього року Ви запланували провести рекордний турнір…
– За сприяння вінницької влади та депутата міської ради Андрія Андрєєва проведемо перший міжнародний дитячий фестиваль, який стане традиційним. Сподіваємося, він увійде в Книгу рекордів України, представника якої запросимо. Планується участь мінімум 500-600 дітей із десятка країн. Зрозуміло, ми орієнтуємося в першу чергу на молодих українських шахістів віком не старше 14 років. Розраховуємо, що турнір підтримають меценати і спонсори, адже він збере близько тисячі осіб - дітей, тренерів і батьків.
– Яким чином залучатимуться учасники з інших країн, адже фестиваль буде дебютним?
– Я підтримую контакти з усіма європейськими федераціями. Маю багато друзів в світі, адже в шахах з п'яти років. Тому проблем із запрошенням гостей не буде. На жаль, до Вінниці трохи незручно добиратися. Доводиться летіти через Київ. А шахісти люблять, коли готель – за півгодини їзди від аеропорту. Але ми будемо організовувати автобуси зі столиці.
Гостей має зацікавити призовий фонд, досить великий за українськими мірками. Він складе більше півмільйона гривень! Готуємо понад 250 призів. Адже дітям молодшого шкільного віку дуже важливо щось виграти, це мотивує далі грати і займатися. В дитинстві я радів будь-якій нагороді, наприклад, книжці. Тому у нас будуть не тільки грошові призи, а й у вигляді шахового інвентарю. Постараємося нагородити кожного, щоб турнір запам'ятався всім.
Крім того, умови гри будуть класними. Сучасний торгово-розважальний центр «Мегамолл» безкоштовно виділяє нам на п'ять днів роликову арену з трибунами, що дуже зручно для батьків. Поруч кафе і ресторани, магазини, боулінг, ігрові автомати, де можна буде відпочити після напружених партій з класичним контролем часу.
– Яка мета Вашої роботи в Україні?
– Популяризація шахів. Дуже хотілося б, щоб «королівську гру» ввели в навчальну програму в Україні. Наприклад, в Норвегії проводили такий експеримент: регулярно заміняли урок математики на урок шахів. Результати показали, що це в середньому істотно підняло оцінки дітей із різних предметів.
На жаль, імідж шахів в Україні в останні роки трохи впав. Для мене це дивно. Адже професійним шахістом можна стати вже в 12-15 років. І бути гросмейстером навіть початкового рівня вигідно фінансово - він в середньому заробляє 1,5 тисячі доларів на місяць. Це набагато вище за середню зарплату в Україні. А хороший «грос» заробляє набагато більше!
Крім того, шахи надають багато можливостей. Наприклад, американські університети набирають молодих талановитих шахістів. Вони грають за виш і отримують за це стипендію. Таким чином, в США виїхало чимало українських хлопців, наприклад, талановитий вінницький гросмейстер Ілля Нижник.
– А в європейських країнах падіння популярності шахів не спостерігається?
– У Німеччині, Франції та багатьох інших країнах Європи їх викладають у багатьох школах. Наприклад, у німецькому Дортмунді шахами в школах займаються понад дві тисячі дітей. Гру пропонують як додатковий предмет або замість якогось уроку.
У Вірменії шахи прирівняні до решти предметів. Теж саме – і в Норвегії. Зрозуміло, завдяки популярності Магнуса Карлсена. Але, як відомо, консервативні норвежці рідко змінюють свій традиційний стиль життя.
Наш вид спорту дає можливість одночасно розвивати багато корисних якостей. Шахова партія триває від 3-х до 5-и годин, що розвиває посидючість. Гравцям потрібно запам'ятовувати теорію гри, що покращує пам'ять і логічне мислення.
– В Україні тренерів з шахів готують лише в університетах фізичної культури. І фахівців, щоб проводити уроки в сотнях шкіл, явно не вистачатиме.
– У загальноосвітніх школах не роблять із дітей шахових профі, а викладають загальні знання про гру. Тому для вчителя грати на рівні другого розряду – цілком достатньо. Таких фахівців взагалі необов'язково готувати.
– Чому Ви вирішили виступати за збірну Азербайджану, адже до цього успішно грали за бундестім?
– Я понад 10 років був кращим шахістом Німеччини. При цьому національна федерація слабо підтримувала провідних гросмейстерів, хоч її річний бюджет становив понад мільйон євро. Але той йде на потреби сотень шахових функціонерів. Вони збираються п'ять разів на рік, на вік-енди. Витрачають гроші на своє проживання, перельоти, переїзди ...
Через це у мене виникали конфлікти з федерацією. У 2011 році після перемоги збірної на чемпіонаті Європи, де я виступав на першій дошці, була надія на позитивні зміни в німецьких шахах. Але цього не сталося. Нам не організували навіть прес-конференції! Представники федерації запропонували учасникам збірної за золоті медалі по дві тисячі євро, для Німеччини – просто дрібниця. Це було смішно і принизливо.
Коли в Азербайджані шукали гросмейстера, який міг би поповнити національну команду, я вирішив змінити федерацію. Взяв до уваги, що азербайджанська збірна – топова, за рейтингом у п'ятірці кращих команд світу, завжди бореться за медалі. Наприклад, ми – діючі чемпіони Європи. А ось перемога на аналогічному чемпіонаті збірної Німеччини в 2011 році – швидше, випадковість.
На перших дошках за Азербайджан грають елітні гросмейстери Шахріяр Мамедьяров і Теймур Раджабов, а я – на третій. Шахи в цій країні набагато популярніші, ніж в Німеччині. Держава їх підтримує, і особливу увагу приділяє провідним гравцям: платить стипендії та призові за медалі на чемпіонатах Європи, світу і шахових Олімпіадах.
У європейському клубному чемпіонаті виступаю за провідну азербайджанську команду.  Водночас граю в бундеслізі, найсильнішій лізі світу. Уже 11 років – за команду «Баден-Баден». Вона дуже потужна і є чемпіоном країни.
– Який маєте особистий рахунок із Магнусом Карлсеном?
– В останні п'ять років я переміг його двічі, по одному разу зіграв внічию і поступився. Перед цим програв Магнусу матч на Кубку світу, хоча і був рейтинг-фаворитом. Загальний рахунок очних зустрічей не веду, але, думаю, я в невеликому мінусі.
Я обігрував й інших чемпіонів світу – наприклад, Руслана Пономарьова (Україна) і Володимира Крамника (Росія). В силі гри між «королями» і іншими провідними гросмейстерами немає величезного розриву. «Баварія» (Мюнхен) також виграє не всі футбольні матчі! Якщо я зіграю 10 партій, наприклад, із Фабіо Каруаною (США), то очікуваним буде рахунок 4:6, а не мій розгром.
Все ж Карлсен якийсь особливий. Він як непереможний Усейн Болт на 100-метрівці. Більшість вважає Магнуса фігурою, якої ніколи не було в шахах. У своїй країні у нього статус суперзірки, як раніше у гонщика Міхаеля Шумахера в Німеччині. Тому кожна перемога над Магнусем вагома, хоч і не завжди важлива в турнірному плані.
Домінація норвежця за останні вісім років дуже відчутна, адже він виграє майже всі свої турніри. Деякі порівнюють Магнуса із Гаррі Каспаровим або Робертом Фішером. Але, на мій погляд, це неправильно. Адже Фішер ніколи не домінував такий тривалий відрізок часу. А Каспаров грав мало, хоч і був набагато сильніше за будь-якого іншого шахіста. Крім того, Гаррі складно назвати позитивною персоною. Навколо нього було багато скандалів і незрозумілих моментів. Наприклад, Каспаров не раз під час важливих партій входив до своєї кімнати відпочинку - а що він там робив, ніхто не знає.
– Опишіть свої перемоги над чинним чемпіоном світу.
– Перший раз це сталося під час Олімпіади в Тромсе (Норвегія). Я тоді виступав за збірну Німеччини. Грав чорними, початок був за суперником. Потім позиція стала бойовою, ми обидва опинилися в цейтноті. І Магнус Карлсен занервував. Взагалі кажучи, він досить емоційний шахіст. Норвежець в умовах браку часу зробив пару неточностей. Ми пройшли контроль на 40-му ході (після чого знову додається час). У цій ситуації мені вдалося завоювати очко. Пам'ятаю, було зроблено близько 60 ходів, тобто перемога далася нелегко.
Другий раз я здолав Магнуса на турнірі в Баден-Бадені. Знову була важка партія, ми билися близько семи годин. Але мені вдалося перемогти і розділити із Карлсеном перше місце.
– В останньому матчі на першість світу між Магнусом Карлсеном і Фабіо Каруаной всі 12 партій в класичні шахи завершилися внічию, і лише на тай-брейку чемпіону світу вдалося обіграти американця. Чи вважаєте Ви, що матч був «сухим»?
– З професійної точки зору це не так. Зрозуміло, що любителям було нецікаво бачити багато нічиїх. Однак зустрілися два кращі гравці на той момент. Дуже рідко в історії було, коли перший і другий шахісти світу за рейтингом (і за реальною силою) розігрують корону.
У Каруани до цього був фантастичний рік: він виграв більше турнірів, ніж Карлсен. Суперники були чудово готові, особливо в дебютній стадії. Кожен витратив величезні кошти на помічників і секундантів. Тому шанси були приблизно 50 на 50.
В цілому цей поєдинок був цікавішим, ніж попередній матч за титул за участі Сергія Карякіна (Росія). Зараз суперники практично не помилялися, тому і виявилося так багато нічиїх.
– Ви не так давно входили до двадцятки кращих в світі за рейтингом. Чи є бажання увірватися в ТОП-10 і навіть поборотися за чемпіонський титул?
– Сьогодні таких спортивних завдань у мене немає, раніше я був більш амбітним. Багато часу займає бізнес, а дві професії поєднувати важко. Я все менше професійно граю в шахи.
– Розкажіть про свої бізнес-проекти. Вони також пов'язані з шахами?
– Вісім років тому я створив фірму «Chess Evolution», яка видавала шахові книги. З цього ми починали, а тепер виготовляємо й іншу шахову продукцію.
– Чим займаєтеся у ролі шахового функціонера всесвітнього масштабу?
– З кінця минулого року я займаю посаду фінансового директора шахового Євросоюзу, який очолює грузинський гросмейстер Зураб Азмайпарашвілі. Моє завдання – пошук спонсорів для цієї організації.
Займаю посаду і в комісії «Із розвитку шахів» ФІДЕ. Вона надає підтримку національним федераціям – і фінансово, і організаційно. У нашій комісії досить великий бюджет – 3,5 мільйона євро. Але в той же час достатньо багато обов'язків.
– По роботі Ви часто буваєте на різних континентах. Які країни до душі?
– Я роблю близько 120 перельотів на рік. Живу «на валізах». Останнім часом через це став сильно втомлюватися. Хоч це і звучить дивно, але Німеччина мені не дуже подобається, досить нудна країна. Дуже цікава Японія. Із дружиною ми любили відпочивати в Домінікані – там чудовий клімат, море, сонце і свіжі фрукти. Але у багато країн лечу на ділові зустрічі, тому там не до розваг.
Часто буваю по роботі в Китаї. Це просто «бомба». Що сталося з Піднебесною в останні 15 років, не можна описати. На мій погляд, Китай вже обігнав Японію щодо технічного прогресу. Середня зарплата китайців на десятки відсотків зростає щороку. У Китаї – шикарні ресторани і сервіс, а ось криміналу майже немає. Китайці останнім часом почали непогано спілкуватися англійською, з чим раніше була велика проблема.
– Чи тягне на Батьківщину, в Латвію? Часто там буваєте?
– Нечасто. Я в 10 років з сім'єю покинув столицю Латвії. Сьогодні Рига стала гарним європейським містом. Але у мене ностальгії по ній немає. Адже регулярні перельоти тебе змінюють. Якось раз я летів на ділову зустріч із Франкфурта в Нью-Йорк. На кордоні здивувалися: чому прибув до Америки тільки на 12 годин ?! Але для мене це типова ситуація.
Ненавиджу ресторани. Зате люблю їсти вдома, із дружиною Юлею. На жаль, поки із нею бачимося не так часто, як хотілося б.   
– Троє Ваших сестер – теж шахістки?
– Сестри вміють грати, але в останні роки не торкалися до фігур. Вони роз'їхалися по світу, що досить типово для нинішнього часу. Це пов'язано з їх роботою. Молодша сестра Маша знаходиться в місті Хафей (Китай), де разом із чоловіком працює в німецькій фірмі. Це маленьке місто, за китайськими мірками, мільйонів сім жителів!
Середня сестра Євгенія в Дубаї (ОАЕ) влаштувалася на завод «Мерседес». А старша Іра – банківський працівник у Франкфурті. Наші батьки також проживають в Німеччині.
– Чим захоплюєтесь, що допомагає розслабитися?
– Хоч мені вже 33 роки, відчуваю себе молодим. І у мене інтереси, як і будь-якого іншого молодого чоловіка. Люблю зустрітися із друзями, поспілкуватися. Іноді граю в теніс. Телевізор дивлюся нечасто, зазвичай ввечері з дружиною якийсь фільм. А моїм головним хобі сьогодні вважаю саме шахи! Адже вільного часу, на жаль, обмаль.